Постанова

Іменем України

01 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 201/11503/20

провадження № 61-8642св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року в складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 01 вересня 2008 року укладено договір позики, за яким відповідач отримав грошові кошти в розмірі 240 000 дол. США. Договором обумовлено строк повернення позики, який складає 1 рік, тобто до 01 вересня 2009 року, а також передбачено обов`язок позичальника в разі прострочення повернення позики сплачувати проценти за весь строк прострочення в розмірі 15% річних, виходячи з неповерненої суми. Вказував, що на виконання умов договору від 01 вересня 2008 року ОСОБА_2 повернув суму основного боргу в розмірі 86 700 дол. США, а також суму відсотків за період прострочення боргового зобов`язання з 01 вересня 2009 року до 01 вересня 2020 року в сумі 53 300 дол. США. Неповернутою залишилася сума основного боргу в розмірі 153 300 дол. США, що складає еквівалент 4 353 720 грн, а також сума нарахованих процентів в розмірі 290 425 дол. США, що складає еквівалент 8 248 070 грн.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 153 300 дол. США, що за курсом НБУ становить 4 353 720 грн, а також суму нарахованих процентів в розмірі 290 425 дол. США, що за курсом НБУ становить 8 248 070 грн.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину неукладеним та недійсним.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що договір позики від 01 вересня 2008 року є підробленим, оскільки ОСОБА_2 його не підписував. Визнає, що отримав від ОСОБА_1 оформлену простою розпискою безпроцентну позику в розмірі 140 000 дол. США, яку повернув в повному обсязі, що підтверджується розпискою ОСОБА_1 від 06 листопада 2019 року, однак наполягає на тому, що оспорюваний договір не укладав.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати неукладеним та недійсним договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року на суму в розмірі 240 000 дол. США.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року, в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що експертним шляхом установлено, що укладений між сторонами договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 року виготовлений шляхом монтажу, а саме додрукуванням наявного на лицьовій стороні тексту на зворотну сторону аркушу, який раніше становив інший односторонній документ. Експерт також зазначив, що в первинний зміст зворотної сторони договору вносились зміни шляхом підчистки - механічного видалення первинних записів. На ділянці видалення були розташовані рукописні записи, що утворювали прізвище, ініціали та підпис. Встановити первинний зміст записів не видалось можливим у зв`язку з видаленням більшості штрихів елементів букв разом з поверхневим шаром паперу. Друковані тексти на лицьовій та зворотній стороні аркушу договору виконувалися на різних друкуючих пристроях у різний час.

За таких обставин суди критично оцінили доводи позивача за первинним позовом, на які він посилався в обґрунтування позовних вимог. Суди також надали критичну оцінку показанням свідків щодо обставин укладення оспорюваного договору, зазначивши при цьому, що відповідно до статті 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Суди встановили, що ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 загальну суму у розмірі 140 000 доларів США у період 2014-2019 років, про що міститься власноручний підпис ОСОБА_1 у розписці від 06 листопада 2019 року, підстави для визнання якої окремо укладеним між сторонами договором відсутні.

З урахуванням викладеного суди зробили висновок про те, що позивач за первісним позовом не надав належних та достатніх доказів на підтвердження позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Разом із тим, суди також критично оцінили доводи відповідача про неукладання та непідписання ним оспорюваного договору, пославшись на те, що згідно висновку експерта підпис від імені ОСОБА_2 у графі «(підпис)» в розділі 9 «Реквізити і підписи сторін» договору безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконаний самим ОСОБА_2 .

Суди звернули увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суди вказали, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд має відмовити в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Суди вказали, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено, а вимога про визнання правочину неукладеним не відноситься до переліку способів захисту особою свого особистого права та інтересу, передбаченого положеннями ЦК України.

За висновком судів твердження позивача про те, що він не укладав оспорюваний договір від 01 вересня 2008 року, є об`єктивно суперечливим та не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на висновки проведеної судової експертизи.

Оскільки судами не встановлено, а позивачем за зустрічним позовом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог, суди зробили висновок про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Аргументи учасників справи

01 вересня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просив їх скасувати в частині вирішення первісного позову як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

для виготовлення тексту договору позики було використано останній аркуш паперового бланку договору позики, на зворотну сторону якого було роздруковано текст першої сторінки договору з комп`ютера після внесення до неї даних про сторін договору, дату укладення та суму позики. Вказує, що про ці обставини відповідачу достеменно відомо, оскільки саме він готував текст договору;

у висновку експерта підтверджено, що будь-які зміни до тексту договору не вносилися, а договір підписано сторонами власноруч в тій редакції, в якій договір надано суду та на дослідження експертів. Суди безпідставно відхилили клопотання позивача про виклик експерта для надання пояснень;

договір позики не визнаний судом недійсним або неукладеним, у зв`язку з чим установлені ним обов`язки для сторін є чинними;

суди не врахували, що відповідач лише частково повернув суму боргу а доказів належного виконання зобов`язання за договором позики або існування між сторонами інших зобов`язань суду не надав;

посилаючись на вчинення щодо нього шахрайських дій з боку позивача, відповідач до правоохоронних органів з 2008 року не звертався;

наявність боргового документа у кредитора підтверджує невиконання (неповне виконання) зобов`язання боржником.

У жовтні 2022 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просив залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що дії позивача систематично вказують на вчинення ним шахрайських дій та підробку ним документів. Відповідач не заперечує факт наявності між сторонами зобов`язань за договором позики, але на суму 140 000 (а не 240 000) дол. США та оформлення якого відбулося шляхом написання простої письмової розписки, яка була передану кредитору. Наполягає на тому, що договір від 01 вересня 2008 року не підписував, а яким чином у позивача опинилась остання сторінка іншого документа, підписаного відповідачем, йому не відомо. Вказує, що зобов`язання за усним договором позики, оформленим розпискою на суму 140 000 дол. США, виконано ним у повному обсязі, а інших договорів з позивачем він не укладав. Уважає, що експертним висновком повністю підтверджується факт підробки договору позики від 01 вересня 2008 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі, витребувано з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 201/11503/20.

У жовтні 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 січня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О., судді, які входять до складу колегії: Дундар І. О., Русинчук М. М.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2022 року вказано, що: «підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 759/5772/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 727/5226/17, від 10 січня 2019 року у справі № 483/2085/16-ц, та у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій проігноровано клопотання про виклик експерта ОСОБА_3 для роз`яснення висновку (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України)».

Аналіз доводів та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку виключно в частині відмови в задоволенні первісного позову. Судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики.

В матеріалах справи наявна копія укладеного між сторонами договору від 01 вересня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у борг кошти в розмірі 240 000 дол. США.

Згідно з розпискою від 06 листопада 2019 року, яка складена ОСОБА_1 та надана суду ОСОБА_2 , відповідач повернув позивачу в 2014 році - 5 300 дол. США, в 2015 році - 10 000 дол. США, в 2016 році - 38 000 дол. США, в 2017 році - 17 500 дол. США, в 2018 році - 37 500 дол. США, в 2019 році - 31 700 дол. США, а всього 140 000 дол. США.

Заперечуючи факт укладення договору від 01 вересня 2008 року та його підписання відповідачем, ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про призначення судової експертизи.

Згідно висновку експерта від 01 грудня 2021 року:

договір безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виготовлено шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки тощо;

договір безпроцентної позики від 01 вересня 2008 виготовлений шляхом монтажу, а саме додрукуванням наявного на лицьовій стороні тексту на зворотну сторону аркушу, який становив раніше інший односторонній документ;

у текст договору безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року вносились зміни шляхом підчистки - механічного видалення первинних записів. На ділянці видалення були розташовані рукописні записи, що утворювали прізвище, ініціали та підпис. Встановити первинний зміст записів неможливо у зв`язку з видаленням більшості штрихів елементів букв разом з поверхневим шаром паперу;

друковані тексти на лицьовій та зворотній стороні аркушу договору безпроцентної позики від 01 вересня 2008 виконувалися на різних друкуючих пристроях та неодночасно з текстом на зворотній стороні аркушу договору безпроцентної позики від 01 вересня 2008;

підпис від імені ОСОБА_2 у графі «(підпис)» в розділі 9 «Реквізити і підписи сторін» договору безпроцентної позики б/н від 01 вересня 2008 року виконаний самим ОСОБА_2 ;

на інші поставлені судом питання експерти відповіді не надали, зокрема у зв`язку з відмовою у проведенні вирізок з документа, що досліджується.

Позиція Верховного Суду

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).

В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.

У статті 1050 ЦК України вказано, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У частині першій статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зроблено висновок, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права».

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року в справі № 727/5226/17 (провадження № 61-943св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року в справі № 752/19567/14-ц (провадження № 61-10989св18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що: «досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. […] У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов».

Подібні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 759/5772/17-ц та від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року в справі № 483/2085/16-ц (провадження № 61-33184св18) вказано, що: «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку».

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 пред`явив позов про стягнення заборгованості за договором позики, укладеним 01 вересня 2008 року з ОСОБА_2 , умовами якого передбачено отримання відповідачем позики в розмірі 240 000 дол. США;

не встановивши підстав для кваліфікації договору від 01 вересня 2008 року про надання позики в розмірі 240 000 дол. США як недійсного або неукладеного, суди зробили суперечливий висновок про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за підписаним ним договором та не мотивували його;

суди обмежились критичною оцінкою доводів позивача й не надали оцінку наданим сторонами доказам окремо та в їх сукупності, зокрема, додатковій угоді від 01 лютого 2016 року до договору позики від 01 вересня 2008 року, в якій сторони погодили наявність заборгованості та порядок її погашення, в тому числі в частині нарахованих відсотків (т. 1, а. с. 226);

пославшись виключно на висновок проведеної в справі судової експертизи, суди не з`ясували, яким чином підчистка рукописних записів, що знаходилися під реквізитами сторін договору, чи друк одного одностороннього документа на лицьовій стороні іншого документа стосуються умов договору, які характеризують його як договір позики, та впливають на виникнення прав та обов`язків у його сторін;

суди не мотивували відхилення доводів позивача про невиконання ОСОБА_2 зобов`язань за договором позики в контексті перебування боргового документа в кредитора та з урахуванням викладених у розписці від 06 листопада 2019 року обставин (які відповідач не заперечує) про часткове повернення позики на суму 140 000 дол. США, а також не з`ясували дійсний характер наявного між сторонами зобов`язання, його реальний розмір, порядок, строки та інші умови його виконання, у зв`язку з чим зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні первісного позову.

В силу положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного оскарження дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без установлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, та без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 752/19567/14-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 759/5772/17-ц, від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц, від 02 квітня 2020 року у справі № 727/5226/17, від 10 січня 2019 року у справі № 483/2085/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення в оскарженій частині - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

У статті 416 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати.

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги ОСОБА_1 розподіл судових витрат за касаційний розгляд справи підлягає здійсненню тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук