Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 754/12401/21

провадження № 61-971св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у складі судді Лісовської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 09 квітня 2003 року його було прийнято на посаду спеціаліста формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності».

14 квітня 2004 року його переведено на посаду спеціаліста сектору реєстрації документів за заявками на об`єкти промислової власності відділу формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності».

З 03 березня 2006 року його переведено на посаду спеціаліста сектору реєстрації документів за заявками на об`єкти промислової власності відділу формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності».

04 липня 2006 року його переведено на посаду спеціаліста І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютерних інформаційних технологій ДП «Український інститут промислової власності».

18 березня 2008 року його переведено на посаду адміністратора відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютерних інформаційних технологій ДП «Український інститут промислової власності».

Зазначав, що у 2008 році він закінчив навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Комп`ютерні системи та мережі», здобув кваліфікацію спеціаліста з комп`ютерних систем та мереж.

Вказував, що 24 квітня 2015 року ДП «Український інститут промислової власності» перейменовано в ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

01 грудня 2018 року назву посади «адміністратор» змінено на «інженер комп`ютерних систем».

17 грудня 2019 року його переведено на посаду інженера з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 05 липня 2021 року № 243-п його звільнено з посади спеціаліста з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Вважав, що його звільнення є незаконним з огляду на таке.

Наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності»

від 23 березня 2021 року № ЗЗ-Н/2021 «Про введення в дію організаційної структури та надання пропозицій щодо штатного розпису» та наказу

від 30 березня 2021 року № 41-з «Про затвердження та введення в дію штатного розпису» було затверджено нову організаційну структуру підприємства та штатний розпис підприємства.

Наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності»

від 30 березня 2021 року № 102-П «Про ліквідацію структурних підрозділів, скорочення штату та чисельності працівників» скорочено посаду інженера

з комп`ютерних систем І категорії відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій. При цьому змін в організації виробництва і праці ДП «Український інститут інтелектуальної власності» не відбулося, оскільки відділ експлуатації автоматизованих систем було перейменовано у відділ мережевих та серверних технологій, тобто фактично однин відділ і посади було замінено іншими.

Вказував, що 05 травня 2021 року йому було вручено попередження про звільнення за № Вн-1391/2021 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників та одночасно повідомлено, що вакантні посади, які відповідають його професії, відсутні.

Зазначав, що на момент вручення йому вказаного попередження в структурі ДП «Український інститут інтелектуальної власності» існував аналогічний відділ і змінено назву та аналогічними вакантними посадами і в період часу з 05 травня 2021 року до 05 липня 2021 року до вказаного відділу приймалися нові працівники.

Вважав, що під час його звільнення відповідачем порушено вимоги частини другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України, вимоги статті 42 КЗпП України

в частині того, що він має переважне право на залишення на роботі при вивільненніпрацівників у зв`язку із змінами в організації виробництва

і праці перед іншими працівниками.

Вказував, що 22 червня 2021 року він був присутнім на засіданні первинної профспілкової організації ДП «Український інститут інтелектуальної власності», на якому було прийняте обґрунтоване рішення про відмову

у наданні згоди на його звільнення з посади інженера І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем.

Вважав, що за наявності обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору власник або уповноважений ним орган не має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- поновити його на роботі на посаді інженера І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) та скасувати наказ від 05 липня 2021 року № 234-п;

- стягнути з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу

з 05 липня 2021 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 18 740,69 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі наказу Укрпатенту від 30 березня 2021 року № 102-п, у зв`язку з введенням в дію

з 01 липня 2021 року нового штатного розпису Укрпатенту, з 01 липня

2021 року підлягала скороченню посада інженера з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій, яку обіймав позивач.

Оскільки з 01 липня 2021 року у відповідача був створений новий відділ мережевих та серверних технологій управління комп`ютеризації та інформаційних технологій, переважного права у позивача на працевлаштування на нову посаду не було.

Відповідач попередив ОСОБА_1 про наступне звільнення через два місяці з дня ознайомлення його з наказом про скорочення його посади, позивач не довів наявність на момент його звільнення у відповідача іншої вакантної посади чи роботи, яку він міг виконувати з урахуванням його освіти та кваліфікації та яка не була йому запропонована, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач дотримався визначеного законодавством порядку при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У рішенні про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 профспілковий орган не виклав правового обґрунтування щодо відмови у звільненні позивача, тому суд вважав, що роботодавець мав право звільнити працівника без згоди профспілкової організації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши, що у ДП «Український інститут інтелектуальної власності» дійсно мало місце скорочення посади інженера з комп`юторних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютиризації та інформаційних технологій, яку обіймав позивач, дійшов правильного висновку про те, що під час звільнення ОСОБА_1 роботодавець дотримався встановленої законодавством про працю процедури звільнення, врахував відсутність у позивача переважного права на залишення на роботі, його фаховий рівень, своєчасно попередив його про наступне звільнення, звернувся до профспілки, членом якої є позивач, на що отримав необґрунтовану відмову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої

й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Надходження справи до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій належним чином не встановили фактичних обставин справи та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували того, що він має переважне право на залишення на роботі.

Вказує, що позивачу з дня попередження про заплановане звільнення і аж до самого звільнення з роботи відповідач не запропонував жодної вакантної посади, при тому, що в зазначений період було переведено на вакантні посади близько 500 осіб. Оскільки, відповідно до наказів ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) від 23 березня 2021 року № 33-Н/2021, від 30 березня 2021 року № 41-з та № 102-п, що стали підставою для звільнення позивача з роботи, були не лише ліквідовані певні структурні підрозділи підприємства, а й створені нові, в які переведено працівників з інших підрозділів або прийнято нових працівників. Наприклад, посади першого заступника генерального директора, заступника генерального директора, начальника відділу охорони державної таємниці, професіонала із організації інформаційної безпеки відділу охорони державної таємниці, інженера з комп`ютерних систем відділу мережевих та серверних технологій, начальника відділу оцифровки паперових документів, у штатний розпис підприємства або були вакантні

в період з 05 травня 2021 року до 05 липня 2021 року. Проте позивачу жодна з вказаних посад як вакантна не була запропонована.

За період роботи на цьому підприємстві (понад 18 років) позивач не мав жодного дисциплінарного стягнення, неодноразово отримував заохочення

у вигляді подяк Укрпатенту та премії за свою сумлінну працю.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду

від 22 травня 209 року у справі № 753/3889/17 (провадження

№ 61-34640св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) не подало.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

09 квітня 2003 року відповідно до наказу ДП «Український інститут промислової власності» від 08 квітня 2003 року № 66-к ОСОБА_1 прийнято на посаду спеціаліста формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності» (а.с. 10-11, т. 1).

14 квітня 2004 року ОСОБА_1 переведено на посаду спеціаліста сектору реєстрації документів за заявками на об`єкти промислової власності відділу формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності».

Згідно з наказом ДП «Український інститут промислової власності»

від 03 березня 2006 року № 37-к ОСОБА_1 переведено на посаду спеціаліста сектору реєстрації документів за заявками на об`єкти промислової власності відділу формування баз даних ДП «Український інститут промислової власності».

Відповідно до наказу ДП «Український інститут промислової власності»

від 04 липня 2006 року № 126-к ОСОБА_1 переведено на посаду спеціаліста І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютерних інформаційних технологій ДП «Український інститут промислової власності».

Згідно з наказом ДП «Український інститут промислової власності»

від 18 березня 2008 року № 35-к ОСОБА_1 переведено на посаду адміністратора відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютерних інформаційних технологій ДП «Український інститут промислової власності».

Відповідно до диплома спеціаліста від 25 липня 2008 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 закінчив навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Комп`ютерні системи та мережі» та здобув кваліфікацію спеціаліста з комп`ютерних систем та мереж (а.с. 14, т. 1).

Згідно з наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності»

17 грудня 2019 року № 404-к ОСОБА_1 переведено на посаду інженера з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій

ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Відповідно до наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 23 лютого 2021 № 362 затверджено нову редакцію статуту ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

Відповідно до пункту 7.4. статуту генеральний директор ДП «Український інститут інтелектуальної власності», крім іншого, визначає та затверджує організаційну структуру підприємства та внесення змін до неї за погодженням з Уповноваженим органом управління.

У зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та погодженням

01 березня 2021 року Уповноваженим органом - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України нової організаційної структури ДП «Український інститут інтелектуальної власності», наказом

ДП «Український інститут інтелектуальної власності»від 23 березня 2021 року № 33-Н/2021 «Про введення в дію організаційної структури та надання пропозицій щодо штатного розпису» введено в дію з 01 липня 2021 року нову організаційну структуру ДП «Український інститут інтелектуальної власності» та наказом від 30 березня 2021 року № 41-з «Про затвердження та введення в дію штатного розпису» затверджено та введено в дію

з 01 липня 2021 року новий штатний розпис ДП «Український інститут інтелектуальної власності».

05 травня 2021 року ОСОБА_1 вручено попередження про звільнення

№ Вн-1391/2021 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників та одночасно повідомлено, що вакантні посади, які відповідають його професії, відсутні.

Відповідно до листа первинної профспілкової організації ДП «Український інститут інтелектуальної власності», адресованого генеральному директору ДП «Український інститут інтелектуальної власності» Кудіну А. В.,

від 25 червня 2021 року Р-23/06 № 23/в профспілковий комітет, з урахуванням інформації, наданої ОСОБА_1 , на підставі статті 42 КЗпП України не надає згоди на звільнення інженера з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем ОСОБА_1

(а.с. 9, т. 1).

Згідно з наказом ДП «Український інститут інтелектуальної власності»

від 05 липня 2021 року № 243-п ОСОБА_1 звільнено з посади інженера

з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій 05 липня 2021 року у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 6, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором

є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства

або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено,

що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають

не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення

у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник

або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників

при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Водночас роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю,

чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті

49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) та у постанові Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 316/285/20 (провадження № 61-17284св21).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно

у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства,

що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення

на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому

ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 456/57/20 (провадження № 61-6288св21), від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19 (провадження № 61-10299св21),

від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20 (провадження

№ 61-7496св21).

16 червня 2020 року прийнято Закон України № 703-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності», відповідно до якого визначено повноваження Національного органу інтелектуальної власності.

У статті 1 цього Закону зазначено, що Національний орган інтелектуальної власності (далі - НОІВ) - це державна організація, що входить до державної системи правової охорони інтелектуальної власності, визначена на національному рівні Кабінетом Міністрів України як така, що здійснює повноваження у сфері інтелектуальної власності, визначені цим Законом, іншими законами у сфері інтелектуальної власності, актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, та статутом, і має право представляти Україну в міжнародних та регіональних організаціях.

Підпунктом 1 пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 703-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності» визначено, що Кабінет Міністрів України має у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону забезпечити визначення державної організації, що виконує функції Національного органу інтелектуальної власності, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 року № 1267-р «Про Національний орган інтелектуальної власності» на виконання підпункту 1 пункту 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 703-IX визначено, що державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» виконує функції Національного органу інтелектуальної власності.

На виконання вказаних нормативно-правових актів, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України наказом

від 23 лютого 2021 року № 362 «Про затвердження нової редакції Статуту Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» затверджений Статут Укрпатенту у новій редакції (а.с. 42-75).

Відповідно до пункту 7.4 Статуту Укрпатенту генеральний директор Укрпатенту, серед іншого, визначає та затверджує організаційну структуру підприємства та внесення змін до неї за погодженням з уповноваженим органом управління.

Згідно зі статтею 64 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Частиною другою статті 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач на порушення вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України не запропонував іншу роботу на вказаному підприємстві та з порушенням вимог статей 40 42 КЗпП України звільнив його з посади, яку він обіймав,

не врахувавши того, що він мав переважне право на залишення на роботі, оскільки має великий досвід роботи та високий рівень кваліфікації.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Укрпатенту від 30 березня 2021 року № 102-п у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, викликаними покладенням на Укрпатент функцій НОІВ, погодженням Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 01 березня 2021 року нової організаційної структури Укрпатенту, що була розроблена на підставі та з метою виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення національного органу інтелектуальної власності», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення охорони і захисту прав на торговельні марки і промислові зразки та боротьби з патентними зловживаннями», керуючись статтею 64 ГК України, пунктом 7.4 Статуту Укрпатенту, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 23 лютого 2021 року № 362, наказом Укрпатенту від 23 березня 2021 № ЗЗ-Н/2021 введено в дію

з 01 липня 2021 року нову організаційну структуру Укрпатенту та наказом Укрпатенту від 30 березня 2021 року № 41-з затверджено та введено в дію

з 01 липня 2021 новий штатний розпис Укрпатенту.

У зв`язку з введенням в дію з 01 липня 2021 року нового штатного розпису Укрпатенту, з 01 липня 2021 року підлягала скороченню посада інженера

з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій, яку обіймав ОСОБА_1 .

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився

і апеляційний суд, правильно вважав, що у відповідача відбулися зміни

в організації виробництва і праці.

05 травня 2021 року ОСОБА_1 вручено попередження про звільнення

№ Вн-1391/2021 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників. Одночасно повідомлено, що вакантні посади, які відповідають його професії (спеціальності), відсутні (а.с. 7, т. 1).

Відповідно до наказу ДП «Український інститут інтелектуальної власності»

від 05 липня 2021 року № 243-п ОСОБА_1 звільнено з посади інженера

з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем відділення комп`ютеризації та інформаційних технологій 05 липня 2021 року у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 6, т. 1)

Згідно з частиною першою статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 40 КзпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з листом первинної профспілкової організації ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 25 червня 2021 року Р-23/06 № 23/в, адресованим генеральному директору ДП «Український інститут інтелектуальної власності» Кудіну А. В., профспілковий комітет на підставі статті 42 КЗпП України не надав згоди на звільнення інженера

з комп`ютерних систем І категорії відділу експлуатації автоматизованих систем ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, правильно вважав, що оскільки рішення профспілкового комітету не містить правового обґрунтування незаконності звільнення позивача, тому підприємство мало право звільнити позивача за відсутності згоди профспілкового комітету на його звільнення.

Встановивши, що у відповідача дійсно відбулося скорочення штату та чисельності працівників, відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, та відсутність

в ДП «Український інститут інтелектуальної власності» вакантних посад, які відповідають його професії (спеціальності), суд першої інстанції,

з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині поновлення на роботі.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не була запропонована будь-яка вакантна посада, є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що вакантні посади в ДП «Український інститут інтелектуальної власності», які позивач міг обіймати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, були відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мав переважне право на залишення на роботу, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених

у частині другій статті 42 КЗпП України.

Отже, право на залишення на роботі, передбачене частиною першою

статті 42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування

у новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки переважне право на залишення на роботі

не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду

у новостворених підрозділах.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду

від 09 квітня 2020 року у справі № 760/21020/15 (провадження

№ 61-37686св18).

Таким чином, оскільки з 01 липня 2021 року у відповідача був створений новий відділ мережевих та серверних технологій управління комп`ютеризації та інформаційних технологій, переважного права у позивача на працевлаштування на нову посаду не було.

Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі, а тому задоволенню також не підлягають.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 22 травня 209 року у справі № 753/3889/17 (провадження

№ 61-34640св18), оскільки у цій справі встановлені інші фактичні обставини.

Суди попередніх інстанцій належно виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, дотрималися вимоги статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідили обставини у справі, обґрунтовано застосували положення КЗпП України до правовідносин учасників справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження

№ 14-446цс18)).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України,

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець