Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 759/18020/21

провадження № 61-1052св23

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Антонов»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Незалежна профспілка авіапрацівників державного підприємства «Антонов»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного підприємства «Антонов» на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Миколаєць І. Ю. від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Кулікова С. В., від 29 листопада 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Антонов», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Незалежна профспілка авіапрацівників ДП «Антонов» (далі - НПА ДП «Антонов»), про визнання неправомірним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 517 736,14 грн та моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 17 травня 2004 року працював у ДП «Антонов» (стара назва «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова»). 01 липня 2018 року був переведений на посаду начальника зміни у відділі планування та керування польотами ДП «Антонов».

3. 24 червня 2021 року на розгляд НПА ДП «Антонов» надійшло подання щодо надання згоди на його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників.

4. 07 липня 2021 року рада НПА ДП «Антонов» розглянула зазначене подання та зважаючи на те, що з боку уповноваженого органу роботодавця ДП «Антонов» мало місце порушення вимог пунктів 1, 3 частини другої статті 42, статті 49-2, частини другої статті 49-4 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про профспілки та гарантії їх діяльності», прийняла рішення відмовити в надані згоди на розірвання з ним трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України.

5. 19 липня 2021 року наказом ДП «Антонов» № 4365ку його звільнено з посади начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами з 19 липня 2021 року за скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

6. ОСОБА_1 вважає наказ про його звільнення протиправним, а звільнення таким, що не відповідає приписам статей 40 42 43 49-2 49-4 КЗпП України, статей 22, 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки ДП «Антонов» не було дотримано приписів чинного законодавства України, що регулюють звільнення працівника, зокрема ДП «Антонов» не провело консультацію з профспілкою перед прийняттям рішень, які стали передумовою скорочення посади, на якій він працював.

7. Також його було звільнено всупереч запереченням профспілки, яка не надала згоду на звільнення. Йому не було надано можливості скористатися переважним правом на зайняття іншої посади.

8. Крім того, підписання наказу про його звільнення здійснено неналежною особою. Звільнення відбулося з особистих мотивів.

9. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірним та скасувати наказ ДП «Антонов» від 19 липня 2021 року № 4365ку «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити його на посаді начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами ДП «Антонов»; стягнути з ДП «Антонов» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 липня 2021 року і до моменту ухвалення рішення в цій справі, моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

10. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

11. Визнано неправомірним та скасовано наказ директора з управління персоналом ДП «Антонов» від 19 липня 2021 року № 4365ку «Про звільнення ОСОБА_1 ».

12. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами ДП «Антонов».

13. Стягнуто з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 190 227,27 грн.

14. Стягнуто з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 25 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

15. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач під час звільнення позивача не дотримався вимог чинного законодавства України, оскільки не запропонував йому всі наявні вакантні посади для працевлаштування, не повідомив його, які з перелічених в списку вакантних посад відповідають його кваліфікації. Також відповідач проігнорував обґрунтоване рішення профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення позивача. Крім того, відповідач не розглянув заяву позивача від 16 липня 2021 року про погодження на переведення на вакантну посаду. Зазначені обставини стали підставою для визнання наказу про звільнення неправомірним та поновлення позивача на роботі і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відшкодування йому моральної шкоди.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

16. Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу ДП «Антонов» залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року скасовано в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнуто з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 507 638,39 грн (у тому числі всі податки та обов`язкові збори). В іншій частині рішення суду залишено без змін.

17. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач під час звільнення позивача належним чином не виконав вимоги статей 42 49-2 КЗпП України, а також проігнорував обґрунтоване рішення профспілки про відмову в наданні згоди на звільнення позивача. Оскільки права позивача порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

18. Однак суд першої інстанцій, стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, дійшов помилкового висновку про середньоденну заробітну плату позивача, взявши до уваги довідку від 22 жовтня 2021 року № 2522, яка складена з порушенням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінено.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 20 січня 2023 року ДП «Антонов» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ДП «Антонов» зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі № 577/3997/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 265/6850/16-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 577/256/18, від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 334/4326/17, від 09 червня 2021 року у справі № 444/372/20, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, від 27 червня 2022 року у справі № 212/8377/20, від 17 серпня 2022 року у справі № 227/863/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. На обґрунтування доводів касаційної скарги ДП «Антонов» зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що посаду позивача виключено із штатного розпису, він був повідомлений про скорочення його посади та попереджений про звільнення і ДП «Антонов» запропонувало йому іншу роботу на всіх вакантних посадах, тому підприємством під час звільнення позивача було дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України.

22. Також суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що рішення профспілки про відмову в надані згоди на звільнення позивача не містить достатньої аргументації та посилання на неврахування власником фактичних обставин справи, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушення його законних прав.

23. Крім того, ДП «Антонов» вважає, що позивач не входив до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, тому що скороченню підлягала єдина посада, яку він займав, а не кількість штатних одиниць в межах цієї посади, отже при звільненні обґрунтовано не бралися до уваги обставини, передбачені частиною другою статті 42 КЗпП України.

24. Крім зазначеного, ДП «Антонов» вважає, що суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахував, що ОСОБА_1 було звільнено 19 липня 2021 року, у зв`язку з чим останніми двома календарними місяцями роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, є травень і червень 2021 року. Зазначені обставини підтверджуються довідкою ДП «Антонов» від 22 жовтня 2021 року про розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_1 , відповідно до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 759,93 грн, яка безпідставно проігнорована судом апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі № 759/18020/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції, зупинено виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує виплати за один місяць, і моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.

26. 02 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 рокусправу № 759/18020/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

28. 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому посилається на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Відтак, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. 17 травня 2004 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ДП «Антонов», з 01 липня 2018 року його переведено на посаду начальника зміни бюро оперативного керування польотами у відділ планування та керування польотами ДП «Антонов».

30. 21 грудня 2020 року ДП «Антонов» отримано лист ДК «Укроборонпром» № UOP 6.2-12641 з вказівками про необхідність приведення штатного розпису ДП «Антонов» у відповідність до вимог, викладених у Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «Укроборонпром», затвердженого наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24, зокрема в частині, що стосується скорочення рівнів управління, оптимальної норми керованості для керівників та скасування інституту заступників у підрозділах.

31. 24 грудня 2020 року ДП «Антонов» видано наказ № 6610к про оптимізацію штатного розпису та структури підприємства, у пункті 1 якого зазначено про необхідність розробити пропозиції щодо приведення штатних розписів підпорядкованих підрозділів та структурної схеми підприємства в частині підпорядкованих підрозділів у відповідність до вимог Порядку погодження організаційних структур, штатних розписів (змін до них) підприємств-учасників ДК «Укроборонпром», затвердженого наказом концерну від 29 січня 2020 року № 24.

32. 22 березня 2021 року наказом ДП «Антонов» № 2463к прийнято рішення про peорганізацію з 01 червня 2021 року відділу планування та керування польотами (В-255) шляхом приєднання відділу наземного забезпечення та перетворення у відділ організації наземного забезпечення, тобто відділ, у якому працював ОСОБА_1 , реорганізовано.

33. 30 березня 2021 року на виконання пунктів 3, 6 цього наказу ДП «Антонов» прийнято наказ про внесення змін до штатного розпису підприємства № 2681к, відповідно до якого виведено посаду начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами, а також додатково виведено ще 36 посад.

34. На виконання наказів від 22 березня 2021 року № 2463к та від 30 березня 2021 року № 2681к з 01 червня 2021 року зі штатного розпису ДП «Антонов» виключено посаду начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами, яку займав ОСОБА_1 .

35. Відповідно до наказів ДП «Антонов» від 05 квітня 2021 року № 2882к від 04 червня 2021 року № 4742к ОСОБА_1 попереджено про виключення з 01 червня 2021 року зі штатного розпису ДП «Антонов» посади, яку він займає, та запропоновано іншу роботу на вакантних посадах ДП «Антонов» станом на 17 травня 2021 року в кількості 552 одиниці на 23 аркушах та станом на 12 липня 2021 року в кількості 420 одиниць на 20 аркушах відповідно.

36. З наказом від 05 квітня 2021 року № 2882к ОСОБА_1 ознайомився особисто 17 травня 2021 року.

37. ОСОБА_1 відмови у обранні вакансії із запропонованих не подавав, у графі підтвердження ознайомлення з вищевказаним документом зазначив, що копію списку посад під час ознайомлення не отримав. Йому також не було повідомлено, які з переліченого списку посади відповідають його кваліфікації.

38. 17 травня 2021 року ДП «Антонов» складено акт про те, що 17 травня 2021 року ОСОБА_1 ознайомлений з наказом та переліком вакансій станом на 17 травня 2021 року.

39. У наказі від 04 червня 2021 року № 4742к ОСОБА_1 зазначив, що копію наказу та перелік вакансій йому не надано.

40. ДП «Антонов» було складено акт від 13 липня 2021 року який містить відомості, що ОСОБА_1 ознайомився з запропонованим списком вакансій та обрав посаду заступника начальника аеродромного диспетчерського центру (підрозділ 271), у обранні якої йому було відмовлено у зв`язку з невідповідністю кваліфікаційних вимог.

41. НПА ДП «Антонов» листом від 07 липня 2021 року № 01-07/2021 повідомила ДП «Антонов» про відмову в надані згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

42. Наказом ДП «Антонов» від 19 липня 2021 року № 4365ку звільнено начальника зміни бюро оперативного керування польотами відділу планування та керування польотами ДП «Антонов» ОСОБА_1 з 19 липня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, за скороченням чисельності штату працівників, з виплатою середнього місячного заробітку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

43. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

44. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

45. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

46. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

47. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

48. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

49. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

50. Частиною шостою статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

51. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

53. Згідно зі статтею 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

54. Аналогічні положення містяться і у частині шостій статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

55. Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

56. Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини сьомої статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права, то суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

57. Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 2 263 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами».

58. Отже, рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

59. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15, постановах Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 226/1664/18 (провадження № 61-6930св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 226/1650/18 (провадження № 61-7838св19), від 22 липня 2020 року у справі № 760/11864/16 (провадження № 61-8891св19).

60. У протоколі засідання ради НПА ДП «Антонов» від 06 липня 2021 року № 04-07/2021 року містяться посилання на порушення ДП «Антонов», допущені при звільнення ОСОБА_1 , зокрема ненадання можливості ознайомитися з усіма вакансіями на підприємстві.

61. Ці порушення зайшли своє підтвердження у процесі розгляду справи судами.

62. Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 49-2 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

63. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

64. У правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), зазначено, що оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

65. Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що під час вручення ОСОБА_1 попередження про скорочення його посади йому було запропоновано всі наявні вакантні посади на підприємстві, оскільки ОСОБА_1 список з 552-х наявних вакантних посад не отримав, що підтверджує копія наказу ДП «Антонов» від 05 квітня 2021 року № 2882к, в якому міститься допис ОСОБА_1 про те, що він список вакантних посад не отримував (т. 1, а. с. 94).

66. 13 липня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано 408 вакантних посад станом на 08 червня 2021 року, що доведено до його відома наказом ДП «Антонов» від 04 червня 2021 року № 4742к. Однак у цьому наказі ОСОБА_1 зазначив, що копію наказу та перелік вакансій йому не надано (т. 1, а. с. 97).

67. Відповідач визнав, що ОСОБА_1 обрав посаду заступника начальника аеродромного диспетчерського центру, однак у переведенні на обрану ним посаду було відмовлено у зв`язку з його невідповідністю кваліфікаційним вимогам, викладеним у посадовій інструкції заступника начальника аеродромного диспетчерського центру. При цьому відповідачем не надано обґрунтованої відмови у працевлаштуванні ОСОБА_1 на посаду заступника начальника аеродромного диспетчерського центру.

68. Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач під час звільнення позивача належним чином не виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, тому наявні підстави для задоволення позову про поновлення на роботі.

69. Статтею 237-1 КЗпП України передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у випадку порушення його законних прав. Касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій у частині стягнення відшкодування моральної шкоди.

70. Однак колегія суддів Верховного Суду не погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про неправильне вирахування судом першої інстанції середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , з огляду на таке.

71. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

72. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

73. Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на час відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

74. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

75. Довідка ДП «Антонов» від 25 жовтня 2021 року № 2530 про доходи ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 216), відповідно до якої середньоденна заробітна плата останнього складала 2 124,01 грн (при середньомісячній 44 604 грн), на яку посилався суд апеляційної інстанцій скасовуючи рішення суду першої інстанції, містить відомості про відпрацьовані два місяці - вересень та жовтень 2020 року, а не за два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи, враховуючи те, що датою звільнення ОСОБА_1 є 19 липня 2021 року.

76. У той же час у довідці ДП «Антонов» від 22 жовтня 2021 року № 2522 про доходи ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 107) зазначено, що середньоденна заробітна плата останнього у травні 2021 року складала 795,93 грн. Колегія суддів вважає, що ця довідка містить більш точну інформацію, оскільки в ній містяться відомості про середньоденну заробітну плату за останні місяці роботи до дня звільнення, а її дані не суперечать листку розрахунку за квітень 2021 року, а також за червень 2021 року, наданому позивачем при поданні позову. При цьому достовірні докази перебування позивача у простої протягом квітня-червня 2021 року у матеріалах справи відсутні.

77. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

78. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

79. Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з ДП «Антонов» на користь ОСОБА_1 , належним чином оцінив подані сторонами докази, вірно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував у цій частині законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції. За викладених обставин постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - залишенню в силі.

80. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в іншій частині, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

81. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року зупинено виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує виплати за один місяць, і моральної шкоди до закінчення касаційного провадження.

82. Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400 409 413 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Антонов» задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині стягнення з Державного підприємства «Антонов» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 507 638,39 грн скасувати, у цій частині залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року про стягнення з Державного підприємства «Антонов» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 190 227,27 грн.

3. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.

4. Поновити виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 27 червня 2022 року, а також постанови Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року у нескасованій частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович