Постанова Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 760/53/17

провадження № 61-1877св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романцова Тетяна Володимирівна, на рішення Солом`янського районного суду

міста Києва від 05 березня 2021 року в складі судді Шереметьєвої Л. А. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони у справі 20 березня 2014 року уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала

ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, позичальник зобов`язався повернути позику у строк до 01 червня 2014 року. На підтвердження вказаних обставин позичальник написав у присутності двох свідків розписку, проте взяте на себе зобов`язання щодо повернення позики не виконав, позичені кошти позивачу не повернув та ухиляється від виконання свого зобов`язання.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 30 000 дол. США заборгованості за договором позики.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня

2021 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000 дол. США боргу та 6 890 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги

є законними, обґрунтованими та доведеними. Наявність боргової розписки

у ОСОБА_1 є свідченням невиконання ОСОБА_2 умов договору позики. Заперечуючи факт написання боргової розписки, відповідач ухилився від проведення призначеної судом за його клопотанням

судової почеркознавчої експертизи (ухилився від оплати вартості експертизи), не проявляв зацікавленості у вирішенні спору, не з`являвся

у судові засідання та не надав будь-яких доказів на підтвердження відсутності договірних відносин з позивачем. Отже, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки підтверджені належними та допустимими доказами, відповідач не повернув позивачу суму боргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що 20 березня 2014 року між сторонами у справі був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, проте у погоджений строк (до 01 червня 2014 року) кошти не повернув. Відповідач не довів обставини, що свідчать про іншу правову природу відносин між сторонами.

Суд першої інстанції призначив у справі судову почеркознавчу експертизу за клопотанням відповідача, проте останній не виконав процесуальні обов`язки по оплаті вартості експертизи. Суд першої інстанції вжив всі можливі заходи для проведення експертизи, проте вона не проведена саме з вини боржника, тому зазначені обставини відповідно до статті 109 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вказують на ухилення позичальника від проведення експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат

Романцова Т. В.,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду

міста Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень відповідач посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, від 09 жовтня 2019 року

у справі № 9901/385/19, Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі

№ 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,

від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18,

від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 21 грудня 2022 року

у справі № 484/213/22. Суди не дослідили зібрані у справі докази. Апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про забезпечення (витребування) доказів.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не підписував договір позики (розписку), тому між сторонами відсутні зобов`язання за вказаним правочином. Ухвалою суду першої інстанції від 07 травня 2019 року за клопотанням представника відповідача призначено почеркознавчу експертизу. Від експертної установи надійшов лист про направлення додаткових матеріалів для проведення судової почеркознавчої експертизи та надано рахунок для оплати вартості такої експертизи. На виконання клопотання судового експерта відповідач 02 грудня 2019 року здійснив оплату в розмірі 9 106 грн, що підтверджується копією квитанції. Також відповідач подав до суду зразки підпису та почерку, проте вони були втрачені з невідомих причин. 30 березня 2020 року справа повернулась до суду без виконання експертизи у зв`язку з відсутністю вільних та експериментальних зразків підпису відповідача.

Після повторного відібрання експериментальних зразків підпису та почерку відповідача справу знову направлено до експертної установи. 05 лютого

2021 року справа повернулася справу до суду без виконання експертизи у зв`язку з несплатою відповідачем вартості проведення експертизи. Відповідач оплачував вартість експертизи, проте з невідомих причин у матеріалах справи відсутня квитанції про сплату вартості експертизи. На підтвердження своїх доводів щодо оплати вартості експертизи відповідач подав копію квитанції, проте суд першої інстанції безпідставно не прийняв її до уваги, тому помилково задовольнив позов без належного дослідження вказаного доказу. Кошти за експертизу сплачено відповідно до наданих судом реквізитів. Факт надання відповідачу рахунку від 30 жовтня 2019 року № 4109 на суму 9 106 грн з метою оплати вартості експертизи підтверджується листом експертної установи від 04 листопада 2021 року; самим рахунком; клопотанням про надання додаткових матеріалів; конвертом поштової служби.

З метою доведення обставин щодо непідписання відповідачем розписки

у спірному зобов`язання представник відповідача в апеляційній скарзі знову заявив про призначення почеркознавчої експертизи. Також представник відповідача просив забезпечити докази шляхом зобов`язання нотаріуса та прокуратури надати оригінали документів, в яких наявні оригінали підпису та почерку ОСОБА_2 , проте у задоволенні такої заяви безпідставно відмовлено.

Відповідач не намагався ухилитися від проведення експертизи, оскільки сплатив її вартість та надав необхідні зразки почерку та підпису для порівняння, які зникли з невідомих причин. Відповідач повторно надав зразки підпису та почерку. У подальшому ОСОБА_2 просив витребувати вільні зразки почерку у нотаріуса та в прокуратурі, оскільки це необхідно

з метою доведення перед судом факту непідписання розписки з допомогою почеркознавчої експертизи. Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо небажання відповідача брати участь у судовому засіданні, оскільки розгляд справи відкладався у зв`язку з участю представника

у розгляді іншої справи, короновірусною хворобою, запровадженням воєнного стану та тимчасовою непрацездатністю відповідача. ОСОБА_2 брав активну участь у судовому процесі та намагався спростувати заявлені

у справі вимоги.

Доводи інших учасників справи

Інший учасник справи не скористався своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

16 лютого 2023 року ОСОБА_2 через адвоката Романцову Т. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня

2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада

2022 року.

Верховний Суд ухвалою від 13 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романцова Т. В., на рішення Солом`янського районного суду

міста Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

31 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 22 червня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 березня 2014 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, які зобов`язався повернути

до 01 червня 2014 року, на підтвердження вказаних обставин позичальник написав розписку у присутності двох свідків.

З указаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу суму боргу до 01 серпня 2014 року.

ОСОБА_2 не виконав взяте на себе зобов`язання щодо повернення грошових коштів у розмірі 30 000 дол. США у строк до 01 червня 2014 року.

Відповідач заперечував факт написання ним розписки та отримання від ОСОБА_1 у позику коштів у розмірі 30 000 дол. США.

За клопотанням представника відповідача у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському

науково-дослідному інституту судових експертиз.

Експертною установою 16 березня 2020 року на адресу суду першої інстанції направлено повідомлення про неможливість надання висновку в зв`язку

з відсутністю вільних та експериментальних зразків почерку та підпису ОСОБА_2 .

Після відібрання експериментальних зразків підпису та почерку відповідача справу повторно направлено до експертної установи.

У подальшому (07 грудня 2020 року) до суду надійшов рахунок

від 30 листопада 2020 року № 2724 на оплату експертизи № 31657/20-32

у розмірі 13 075,20 грн для скерування платнику ОСОБА_2 .

Про надходження рахунку на оплату експертизи суд неодноразово повідомляв представника відповідача за номером телефону, вказаним

у матеріалах справи, який належить адвокатському об`єднанню «Алтекс», що представляє інтереси ОСОБА_2 .

У зв`язку з відсутністю відомостей про оплату вартості експертизи

№ 31657/20-32 експертна установа 19 січня 2021 року повернула до суду справу і ухвалу суду від 07 травня 2019 року про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Вказані матеріали надійшли до суду 05 лютого 2021 року.

Представник відповідача 05 березня 2021 року на електронну адресу суду направив клопотання про розгляд справи без участі відповідача та розгляд клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а також заяву про долучення доказів до матеріалів справи № 760/53/17-ц, а саме: квитанції про сплату грошових коштів за проведення судової почеркознавчої експертизи

№ 28473/28474/19-32 від 02 грудня 2019 року, в якій зазначено, що

ОСОБА_3 відповідно до рахунку від 30 жовтня 2019 року № 4109 сплатив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз 9 106 грн, призначення платежу: експертиза № 28473/28474/19-32.

Проте відповідно до рахунку від 30 жовтня 2020 року № 2724 на оплату вартості проведення судової почеркознавчої експертизи № 31657/20-32, направленого до суду першої інстанції експертною установою, сума до сплати становила 13 075,20 грн, яка відповідачем не оплачена.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 753/19347/21.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 344/2924/18.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 лютого

2022 року у справі № 757/4041/18.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що 20 березня 2014 року сторони у справі уклали договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000 дол. США, які зобов`язався повернути

до 01 червня 2014 року. На підтвердження вказаних обставин позичальник написав розписку у присутності двох свідків. З указаної розписки вбачається, що ОСОБА_2 зобов`язався повернути позивачу суму боргу до 01 серпня 2014 року.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)

у строк та в порядку, що встановлені договором.

ОСОБА_2 не виконав взяте на себе зобов`язання щодо повернення боргу у розмірі 30 000 дол. США у строк до 01 червня 2014 року і на час розгляду справи судами.

Суди правильно врахували, що ОСОБА_1 на підтвердження позовних вимог надала оригінал боргової розпискиОСОБА_2 . Написана відповідачем розписка містить прізвище, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, їхні адреси реєстрації і суму позики. Вказана розписка написана у присутності двох свідків, які своїм підписом засвідчили викладені у розписці обставини.

На підставі викладеного суди дійшли обґрунтованого висновку, що позичальник не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики, тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позикодавця суми позики. Відповідач не спростував факт написання боргової розписки.

Також правильними є висновки судів, що відповідач не довів обставин,

що свідчать про іншу правову природу відносин між сторонами. Заперечуючи факт написання боргової розписки, відповідач ухилився від проведення призначеної судом за його клопотанням судової почеркознавчої експертизи, не проявляв зацікавленості у вирішенні спору, не з`являвся

у судові засідання та не надав будь-яких доказів на підтвердження відсутності договірних відносин з позивачем. Суд першої інстанції вжив усі можливі заходи для проведення експертизи, проте вона не проведена саме

з вини боржника, тому зазначені обставини вказують на ухилення позичальника від проведення експертизи.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 9901/845/18, від 09 жовтня 2019 року

у справі № 9901/385/19, Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі

№ 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,

від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/2101/17, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18,

від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 21 грудня 2022 року

у справі № 484/213/22, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не

будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Предметом позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю до банка у господарській справі № 910/18036/17 є зобов`язання звільнити кошти з-під арешту та закрити рахунки, визнання договору банківського рахунку припиненим. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в межах зведеного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, в подальшому винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, якою постановлено звільнити

з-під арешту кошти товариства, проте відповідачем на час подання позову арешт з рахунків не знято.

В адміністративній справі № 9901/845/18 фізична особа звернулася до суду

з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної казначейської служби України, в якому просила визнати протиправними дії щодо проведення з порушенням вимог законодавства другого етапу кваліфікаційного оцінювання, визнати протиправним і скасувати рішення, зобов`язати провести другий етап кваліфікаційного оцінювання, стягнути моральну шкоду.

Фізична особа у справі № 9901/385/19 звернулася до суду з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, треті особи: Вища рада правосуддя, Президент України, Громадська рада міжнародних експертів, про визнати протиправними та скасувати рішення у частині, що стосується кваліфікаційного оцінювання, зобов`язати встановити загальний рівень рейтингової оцінки та внести рекомендацію щодо призначення його посаду.

Сторонами спору в господарській справі № 917/1307/18 є приватне акціонерне товариство і товариство з обмеженою відповідальністю, заявлено вимоги про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки. Спір стосується різного тлумачення сторонами спору дати укладення договору поставки сої, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару.

Предметом позовних вимог фермерського господарства до фізичної особи - підприємця, третя особа - сільська рада, у господарській справі

№ 902/761/18 є стягнення збитків (упущеної вигоди, орендної плати за землю, зобов`язання зі сплати земельного податку). Позивач вказував, що орендовані ним земельні ділянки без достатніх правових підстав оброблялися відповідачем, у зв`язку із чим позивач був позбавлений можливості посіяти та реалізувати врожай соняшника, що завдало йому збитків.

Сторонами спору в господарській справі № 917/2101/17 є приватне акціонерне товариство та банк, заявлено вимоги про визнання недійсним правочину щодо переходу права власності. Спір між сторонами виник щодо ціни (вартості) набуття відповідачем права власності на предмет іпотеки.

У справі № 361/8331/18 фізична особа звернулася до суду з позовом до іншої фізичної особи про стягнення суми авансового платежу у зв`язку з розірванням попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки. Позивач вказував, що за взаємною згодою сторін розірвано попередній договір, проте відповідач відмовився повертати всю суму авансового платежу.

Фізична особа у справі № 357/4897/20 звернулася до суду з позовом до відділу культури і туризму міської ради, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення із займаної посади, поновити на посаді директора та викладача-методиста по класу домри музичної школи, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду. Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України

є безпідставним, оскільки вона аморального проступку не вчиняла.

У справах № 9901/845/18, № 9901/385/19, № 910/18036/17, № 917/1307/18,

№ 902/761/18, № 917/2101/17, № 361/8331/18, № 357/4897/20 не вирішувалося питання про стягнення заборгованості за договором позики, а також не оспорювався факт написання боргової розписки, зазначені обставини не були предметом доводів позовних заяв або заперечень на позовні заяви, відповідно, суди не перевіряли такі доводи. Касаційний суд

у зазначених справах не викладав висновків щодо застосування норм права у подібних з цієї справою правовідносинах. Висновки суду касаційної інстанції ґрунтувалися, виходячи з конкретних обставин кожної окремої справи та доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Спірні правовідносини у порівнюваній ситуації, враховуючи їхні риси насамперед за змістом, а також суб`єктний і об`єктний критерії, не є подібними.

Водночас згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень Верховний Суд не приймав постанови від 21 грудня 2022 року у справі

№ 484/213/22, тому безпідставним є посилання у касаційній скарзі на вказане судове рішення.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суди не дослідили зібрані

у справі докази та неповно з`ясували обставини справи, оскільки судові рішення ухвалені на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Дослідження доказів - це процесуальна діяльність суду та інших учасників цивільного процесу щодо безпосереднього сприйняття і вивчення в судовому засіданні фактичних даних, якими сторони обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Результат оцінки доказів судами у цій справі знайшов відображення в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень,

в яких вказано, які факти судами встановлені, на основі яких доказів, які докази були відкинуті і з яких мотивів. Оцінка зібраних доказів судами здійснена з точки зору їх достовірності, повноти, несуперечності, достатності на основі внутрішніх переконань.

Разом із тим встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги, що відповідач не підписував договір позики (розписку), тому між сторонами відсутні зобов`язання за вказаним правочином, не підтверджені належними та допустимими доказами, водночас, враховуючи зміст заявлених у справі вимог та надану позивачем розписку, яка також підписана двома свідками, то саме на відповідача покладено обов`язок спростування змісту вказаної розписки, проте ним всупереч вимог статей 12 81 ЦПК України таких доказів до суду не подано.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судами порядку проведення почеркознавчої експертизи, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції призначена така експертиза та матеріали справи неодноразово було направлено до Київського

науково-дослідного інституту судових експертиз, проте у першому випадку справу повернуто до суду у зв`язку з ненаданням відповідачем експериментальних зразків почерку та підпису, а в другому випадку - у зв`язку з відсутністю відомостей щодо оплати вартості такої експертизи. Таким чином, саме з вини ОСОБА_2 не була проведена заявлена у справі експертиза.

Доводи касаційної скарги, що ОСОБА_2 під час першого направлення справи до експертної установи подав експериментальні зразки почерку та підпису, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами. Водночас у вказаний період представник відповідача звертався до суду із заявою, в якій зазначав, що його клієнт отримав різану рану І пальця правої кисті, тому не має можливості з`явитися на судову почеркознавчу експертизу. Зазначена суперечлива поведінка відповідача та його представника не може свідчити про їхню добросовісність.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач оплатив вартість другої експертизи, оскільки такі доводи не підтверджені матеріалами справи та спростовуються змістом листа експертної установи від 16 листопада 2020 року. При цьому подана електронною поштою (після повернення справи до суду) копія квитанції від 02 грудня 2019 року на суму 9 106 грн також не підтверджує зазначені доводи касаційної скарги, оскільки експертом подано рахунок від 30 листопада 2020 року на суму

13 075,25 грн. Крім того, призначення платежу у квитанції від 02 грудня

2019 року та у рахунку, наданому експертом, є відмінними.

Водночас відповідач та його представник не могли не знати про необхідність оплати вартості експертизи у розмірі 13 075,25 грн, оскільки після повернення справи до суду адвокат боржника ознайомлювався

з матеріалами справи, звертався до суду з клопотаннями, а при повторному направленні справи до експертної установи ОСОБА_2 надав експериментальні зразки підпису та почерку. Суди також встановили, що про надходження рахунку на оплату експертизи у розмірі 13 075,25 грн суд неодноразово повідомляв представника відповідача за номером телефону, вказаним у матеріалах справи, який належить адвокатському об`єднанню «Алтекс», що представляє інтереси ОСОБА_2 . Отже, за вказаних обставин відсутні підстави вважати, що відповідач та його представник не знали про необхідність оплати вартості експертизи у розмірі 13 075,25 грн.

Верховний Суд звертає увагу, що до суду з позовом у цій справі позикодавець звернувся у грудні 2016 року, заяву про перегляд заочного рішення відповідач подав у листопаді 2018 року, а справа повернулася до суду

з експертної установи (вдруге) без виконання експертизи у зв`язку

з невиконання боржником вимог експерта у лютому 2021 року. Отже, враховуючи тривалість розгляду справи в суді першої інстанції,

в ОСОБА_2 було достатньо часу як для надання відповідних доказів з метою проведення почеркознавчої експертизи (вільні та експериментальні зразки почерку і підпису тощо), так і для оплати її вартості. При цьому сторони зобов`язані цікавитися відомим їм судовим провадженням

з розумним проміжком часу.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково не задовольнив заяву представника відповідача про призначення почеркознавчої експертизи та забезпечення доказів, оскільки відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (частина третя статті 83 ЦПК України); якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений

строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від

неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частина четверта

статті 83 ЦПК України); докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина восьма статті 83 ЦПК України). При цьому відповідач на стадії апеляційного перегляду справи не обґрунтував неможливості подання зазначених доказів (заявлення відповідних клопотань) до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони правовідношення.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня

2023 року у справі № 175/3509/19.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди

іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Водночас звернення відповідача до суду з неодноразовими клопотаннями про призначення судової почеркознавчої експертизи, а у подальшому ненадання експерту всіх необхідних документів для проведення такої експертизи не може свідчити про добросовісність дій позичальника.

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.

У мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою

вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними

є висновки судів по суті заявлених вимог.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди

з висновками судів стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої

статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, тому їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Романцова Тетяна Володимирівна, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук